Акція "16 днів проти насильства"
Період кампанії «16 днів проти насильства» охоплює наступні важливі дати:
25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
5 грудня – Міжнародний день волонтера;
6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
10 грудня – Міжнародний день прав людини.
Шановні колеги, для підвищення обізнаності учасників освітнього процесу щодо запобігання насильству та експлуатації дітей в цифровому просторі, рекомендуємо скористатися довідковими матеріалами, розміщеними на сайті Міністерства освіти і науки України https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashkilnaosvita/vihovna-robota-ta-zahist-prav-ditini/bezpeka-ditej-v-interneti ):
«Моя перша подорож безпечним онлайн-простором» для дітей 4-6 років; «Моя суперсила – безпека в Інтернеті» для учнів 1-2 класів;
«Не ведусь: ми – герої безпеки в Інтернеті» для учнів 3-4 класів;
«Не ведусь» для учнів 5-6 класів;
«(Не)дитячі стосунки онлайн» для учнів 7-11 класів;
довідник «Рекомендації щодо онлайн-безпеки для педагогічних працівників».
Інформація про діяльність «гарячих ліній»:
1578 – з питань протидії торгівлі людьми;
1588 – з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;
0800505501 (безкоштовно зі стаціонарних) та 527 (безкоштовно з мобільних) – з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів.
Підвищення психологічної культури педагогів
Міністерством освіти і науки України спільно з освітнім проєктом «Stop_sexтинг»
22 листопада 2021 року о 14:00 год заплановано проведення вебінару для педагогічних працівників щодо онлайн-безпеки.
Вебінар сприятиме формуванню здатності педагогічних працівників виявляти та реагувати на випадки потрапляння здобувачів освіти у ризиковані ситуації в мережі Інтернет, а також здійснювати профілактичну роботу для попередження таких випадків.
Трансляція вебінару відбудеться на Facebook-сторінці освітнього проєкту «Stop_sexтинг» (режим доступу: https://www.facebook.com/stopsextingua ).
Участь у вебінарі передбачає отримання іменного електронного сертифікату про його проходження. З детальною інструкцією щодо отримання такого сертифікату можна ознайомитись на сайті освітнього проєкту «Stop_sexтинг» у розділі «Програма підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів освіти» (режим доступу: https://stop-sexting.in.ua/programa-pidvyshhennya-kvalifikacziyipedagogichnyh-praczivnykiv-zakladiv-osvity/ ) (контактна особа Смоланка Алла, +380977871560, stopsexting.ua@gmail.com).
Інформаційні матеріали для використання у профілактичній роботі
Радою Європи спільно з Українським фондом «Благополуччя дітей» за сприяння Міністерства освіти і науки України в рамках проєкту «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні» було підготовлено інформаційні матеріали, які можуть бути додатковим ресурсом у проведенні заходів до вищевказаних днів, зокрема: правила безпеки для підлітків; відеокурс для освітян «Убезпечені дорослі – у безпеці діти»; інформація для батьків про побудову довірливих взаємин з підлітками.
Вказані вище матеріали розміщені сайті Українського фонду «Благополуччя дітей» (режим доступу: https://childfund.org.ua/diialnist/shkola-bezpeki-tyam ). Інші матеріали проєкту «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні» доступні на сайті Офісу Ради Європи в розділі «Підвищення обізнаності та запобігання» (режим доступу: https://www.coe.int/uk/web/kyiv/combatingviolence-against-children-in-ukraine ), зокрема:
1) брошура «Батьківство в цифрову епоху» з рекомендаціями для батьків щодо захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства в Інтернеті (режим доступу: https://rm.coe.int/parenting-in-digital-age-1-uk- /1680a13216 );
2) відеоролик «Почни говорити» для дітей та дорослих щодо попередження сексуальних домагань в спорті (режим доступу: https://vimeo.com/477933967
3) відеоролик «Розкажи дорослому, якому довіряєш» щодо попередження сексуального насильства щодо дітей (режим доступу: https://vimeo.com/292080839 );
4) буклет «Дізнайся про свої права в цифровому середовищі» з рекомендаціями Ради Європи щодо поваги, захисту та реалізації прав дитини в цифровому середовищі для дітей та молоді (режим доступу: https://rm.coe.int/learn-about-your-rights-in-a-digital-environment-ukr/1680a052c2 );
5) брошура для підлітків «Тож це сексуальне розбещення?» (режим доступу: https://rm.coe.int/translation-so-this-is-sexual-abuse-ua/16809ee500 );
6) посібник для фахівців, що працюють з дітьми, з питань участі дітей «Слухай-Дій-Змінюй» (режим доступу: https://rm.coe.int/prems-008521-childparticipation-handbook-2021-ukr/1680a2aa8a );
7) навчально-методичний посібник для фахівців закладів дошкільної освіти із запобігання сексуальному насильству стосовно дітей «Кіко та Рука. Захищають педагоги-Захищені діти» (режим доступу: https://rm.coe.int/kikohand-tfort-manual-final/1680a3f8e0 );
8) посібник для фахівців органів державної влади з прав дитини в цифровому середовищі (режим доступу: https://rm.coe.int/prems-091920-gbr2576-it-handbook-ukr-web/1680a2dbeb );
9) серія із 6-ти навчальних відеоуроків для батьків та дорослих, які працюють з дітьми «Батьківство в епоху цифрових технологій»: захист дітей онлайн (режим доступу: https://vimeo.com/46417 );
сексуальний шантаж (режим доступу: https://vimeo.com/464179 );
секстинг (режим доступу: https://vimeo.com/464177511 );
секс-чатинг (режим доступу: https://vimeo.com/464176 );
грумінг (режим доступу: https://vimeo.com/46418153 );
зображення сексуального характеру, що використовуються для помсти (режим доступу: https://vimeo.com/464180697 ).
Інформуємо також, що громадською організацією «Мінзмін» (режим доступу: http://minzmin.org.ua/ ) спільно з Міністерством цифрової трансформації за сприяння Міністерства освіти і науки України було розроблено інформаційнодовідкові матеріали для проведення уроків на тему «Моя приватність» в закладах загальної середньої освіти, зокрема:
для учнів 1-4 класів про персональну інформацію і як нею користуватись в мережі Інтернет (режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/ media/pozashkilna/protydia-torgivli-luydmy/2021/10/19/Pryvatnist.1-4.pdf);
учнів 5-8 класів про ризики розголошення персональної інформації та можливі наслідки публікації фотографій та розміщення персональної інформації в соцмережах (режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/pozashkilna/p rotydia-torgivli-luydmy/2021/10/19/Pryvatnist.5-8.pdf );
учнів 9-11 класів про використання персональної інформацію в мережі Інтернет та соціальних мережах (режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/ media/pozashkilna/protydia-torgivli-luydmy/2021/10/19/Pryvatnist.9-11.pdf).
Крім того, в рамках такої спільної ініціативи було розроблено: онлайн-курс у вигляді серії відеоблогів на актуальні для батьків теми щодо захисту права дитини на приватність (режим доступу: https://www.youtube.com/playlist?list=PLo7hrBBCFl6MMNYe5poI7ut_a6jfEh8sg );
інструкції про налаштування приватності в соціальних мережах Telegram, TikTok, Instagram, Facebook (режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashk ilna-osvita/vihovna-robota-ta-zahist-prav-ditini/bezpeka-ditej-v-interneti).
Інші корисні матеріали про безпеку в цифровому просторі, інформацію щодо партнерських організацій, поради і корисні посилання розміщені на сайті Міністерства освіти і науки України в розділі «Безпека дітей в інтернеті» (режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashkilna-osvita/vihovna-robota-ta-zahistprav-ditini/bezpeka-ditej-v-interneti ).
Матеріали для педагогічних працівників щодо протидії торгівлі людьми (режим доступу: https://www.a21.org/content/ukraine-live free/grapgg?permcode=grapgg).
Комплекс вправ для вчителів проти стресу
НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН КУРСУ
"Булінг проти вчителів: як протистояти агресії в школах"
1. Що таке булінг та його види.
2. Чому виникає булінг щодо вчителя.
3. Як вчителю не стати жертвою булінгу.
4. Як протистояти агресії в школах.
5. Види відповідальності за булінг.
6. Юридичний захист, чи варто звертатися у поліцію.
Навчання можна пройти за посиланням:
Перший раз - у перший клас!
Пропоную Вам познайомитися з основиними проблемами адаптаційного періоду першокласників та розглянути шляхи їх подолання.
З повагою практичний психолог школи.
http://drive.google.com/file/d/1mdqGF4B6S1n6wC3R2MJMmxj1Q3ZBueVE/view?usp=sharing
Бути готовим до школи – це
означає вміти читати, писати і рахувати.
Бути готовим до школи – означає
бути готовим всьому цьому навчитися»
(ВенгерЛ.А)
Вступ до школи становить етапний момент життя дитини. Це зустріч з новим світом-загадковим, бажаним, і водночас дуже непростим. Адже саме в початковій школі дитина вперше стане суб’єктом соціально-нормованої діяльності, коли виконувати слід не лише те, чого хочеться, а те, що треба і саме так, як цього вимагають дорослі-вчителі.
Безумовно, вся попередня історія розвитку особистості дитини готує її до такої діяльності, яку сама дитина сприймає як необхідний крок до справжньої дорослості. Більшість дітей бажають іти до школи і це дуже важливо, адже потреба «відкриває» смислову сферу індивіда, робить її гнучкою, і чутливою до нових соціально-значущих впливів і змін. Однак давно вже в психології відомий факт, що бажання першокласників є дуже поверхневим і … необгрунтованим: дитина хоче оволодіти новою соціальною роллю («школяр»), яка приваблює своєю зовнішньою атрибутикою ( нова форма, портфель, книжки, свій куточок для підготовки уроків) та ритуальністю – в школу ідуть всі діти, там своє життя, мабуть, захоплююче і цікаве, з роллю школяра пов’язане нове, більш поважливе, «доросле» ставлення з боку батьків та однолітків. Саме цього хоче майбутній школяр. Але дуже швидко виявляється, що все зовсім , ну принаймі, майже зовсім, не так. Так вчитися хочеться, але не завжди тому, що навчають і пізнаєш багато цікавого, але не лише цікавого; іноді робиш ніби зовсім незрозумілі речі – просто тому, що так вимагають. До цього ще додається те, що в школі треба робити, те, що вимагає вчитель не тільки (далеко не тільки) тоді, коли тобі самому цього хочеться, а уроки слід вчити завжди ( це слово не дуже осмислене і стає воно якимось незатишним, тривожним). Та й просто фізично важко витримати навантаження, що існують. І от саме тоді, коли дитина, зіткнувшись з цією двоїстістю шкільного життя в повному обсязі, починає переживати психологічний дискомфорт, на сцену актуально і гостро виступає фактор готовності до шкільного навчання. Виявляється, що вся історія попереднього розвитку дитини пов’язана не лише з формуванням мотиваційно-потребової сфери. Важливим є рівень розвитку багатьох інших психічних і психофізіологічних структур, які, в своїй сукупності і поєднані з мотивацією утворює те, що в психології отримало назву готовності дитини до шкільного навчання.
Отже, рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Хоча, безумовно, не фатальним. Ми виходимо з позиції, що, в цілому, всі психічно здорові діти шестирічного віку можуть навчатися в загальноосвітній школі. Але індивідуальна діагностика рівня психологічної готовності (та окремих її елементів) дозволяють вчителям і батькам більш змістовно і продуктивно підходити до вирішення завдань, формування учбової діяльності дитини, а отже і її подальшого розвитку.
I.ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ
Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.
Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення,увага,пам'ять,сприймання,уява.
Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання. На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми.
Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.
Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.
Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.
Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.
Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування.
Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями. Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.
Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей. Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.
Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра. І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!» Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».
Давайте поговоримо про взаємодію
дорослого й дитини
Звичайно, дуже добре, коли в дитини ще в дошкільному віці буде вироблена звичка керувати своєю поведінкою і тісно пов'язана з цією звичкою риса - організованість. Що робити для цього? Перш за все, дуже корисно для дитини виконувати яку-небудь справу разом із дорослими. Яку саме - в даному випадку не так вже й важливо. Необхідно лише, щоб робота ця виконувалася швидко, весело, без попереднього "розкачування" і довгих пауз. Можна разом займатися боротьбою з брудним посудом: ви миєте, дитина витирає, або читати книжку: сторінку ви, сторінку ваш син чи донька. Нехай спочатку посуд буде погано витертий, а книжку доведеться читати зовсім нецікаву для вас. Нічого страшного. Проте впродовж спільної діяльності ваша дитина набуватиме вміння цілком віддаватися справі.
Дуже важливо також виробити в сина чи доньки звичку переключатися з однієї справи на іншу. Якщо батьки кличуть їсти, то дитина повинна припинити гру, прибрати за собою і йти до столу. Не дозволяйте їй ігнорувати будь-які батьківські вказівки. Адже ми часто спостерігаємо таке: обід готовий, батьки просять дитину до столу, а вона відповідає: "Зараз", - і продовжує займатися попередньою справою. Так повторюється доти, поки хтось із дорослих не виходить із себе. А треба було просто після першого "недочутого" запрошення підійти до свого чада і, давши йому час завершити, привести із собою, не даючи волі емоціям, говорячи з ним твердо і спокійно.
Звичайно, дитина є дитина. І організованість не може бути її основною рисою. Не потрібно вимагати, щоб вона весь час була підтягнута, "ходила струнко". Нехай у неї обов'язково буде вільний час, коли ніхто з дорослих її не "регулює". Але дуже важливо привчати дитину розмежовувати години дозвілля і час, коли вона зайнята чимось серйозним, не змішувати справу з грою, не перетворювати одне в інше. Але скільки разів доводилося бачити картину, коли за обідом дитина не стільки їсть, скільки ліпить із каші на тарілці якісь фігурки. А батьки не звертають на це уваги. Повернувся з прогулянки, почав знімати кросівки і пішов стрибати на одній нозі кімнатою. Вирушив мити руки - і загрався зі струменем води. Батьки не повинні бути пасивними спостерігачами таких сцен. Адже теж саме буде відбуватися під час виконання домашніх завдань: то захочеться поставити олівець вертикально, то голуба з аркуша зробити, то кота погладити...
Одне зауваження: спершу подивіться на себе критичним поглядом: чи не "в вас" пішли син чи донька своєю неорганізованістю, невмінням спланувати дії, довести справу до кінця? Трапляється, що в своїх навчальних справах дитина відтворює стиль життя, який панує в сім'ї. В такому випадку негайно "перегляньте" цей стиль і, перш за все, самі спробуйте стати організованим, а вже потім вимагайте це від дитини і привчайте до цього!
Ніколи не мовчіть про насильство!
У 80% випадках сексуального насильства злочинцями виявлялися знайомі дітей.
Часто, це можуть бути друзі сім'ї, чи навіть батьки. Дитина, яка стала жертвою такого злочину, не знає,
що їй робити. Діти молодшого віку не розділяють «добрі» і «погані» вчинки. Тому всі дії близьких дорослих вважають правильними. Навіть, якщо їм неприємно. Діти старшого віку можуть починати розуміти, що те, що відбувається – неправильно. Але через страх вони замовчують злочини.
У випадку насильства в сім'ї дитина залишається сам на сам зі своєю проблемою.
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИХОВНОЇ ГОДИНИ
МБО "Служба порятунку дітей" розробила освітню програму з попередження та захисту дітей від насильства.
Пропонуємо для викладання в шкільних навчальних закладах першу тему: "Особиста цінність та безпека"
Тема уроку: «ОСОБИСТА ЦІННІСТЬ ТА БЕЗПЕКА»
Посилання на методичні матеріали, презентацію до уроку: https://www.savechild.com.ua/teachers
Які ознаки можуть свідчити про насильство над дитиною?
● Регресивна поведінка.
(дитина починає дії, які непритаманні молодшому віку: смоктання пальця, енурез)
● Синці, проблеми при ходьбі або сидінні.
● Сексуалізована поведінка до інших дітей
(наприклад, намагання роздягнути іншу дитину).
● Зниження концентрації, відсутність зацікавленості в навчанні небажання йти додому після школи.
● Замкнутість.
Що має робити вчитель, якщо виникла підозра
на сексуальне насильство?
● Якщо у вас виникла підозра щодо можливого сексуального насильства над дитиною, повідомте шкільного психолога.
● Поговоріть з батьками дитини. Якщо батьки уникають розмови, скажіть, що адміністрація школи буде змушена звернутися до служби у справах дітей та правоохоронних органів.
Вчитель має зберігати максимальну конфіденційність у ситуаціях надання будь-якої допомоги постраждалим дітям. Оскільки розголошення додатково травмує дитину.
Захист дитини повинен бути в пріоритеті, щоб дійсно допомогти і не зашкодити.
Що робити вчителю, якщо діти в класі дивляться порно?
Учні пересилають один одному порно, активно його обговорюють, жартують з цього?
А може задають питання особисто Вам: «А чи дивитеся ви порно?
Це ж фільм – чому не можна це дивитися? Мої ж батьки дивляться».
Така ситуація – це не катастрофа, а можливість для вчителя підняти це питання
та обговорити з учнями. Дайте зрозуміти підліткам, що ви не маєте на меті їх покарати
або присоромити за споживання "дорослого" контенту.
Навпаки - покажіть, що ви – та людина, з якою можна обговорити будь які питання, навіть – порно.
Що варто сказати?
● Порно — це фільм, а не інструкція.
Тому все, що в ньому відбувається, не відображає реальність.
● Наголосіть, що порно — це контент для дорослих.
Мозок дитини ще формується, так само як і ставлення до стосунків.
Порно може негативно вплинути на сприйняття статевого акту.
В більшості порносцен людина перетворюється на об'єкт для задоволення потреб,
її особистість — зникає.
Таке ставлення до партнера – без поваги, любові – перетворює стосунки на насильство.
В реальному житті ніхто не хоче, щоб так ставилися до нього.
● Понад 80% порно містять сцени насильства, переважно – стосовно жінок.
Це може викликати хибні думки, що жінки це люблять. В реальних стосунках це не так.
Кожен має право погоджуватися чи не погоджуватися на ті чи інші пропозиції партнера.
Примушування когось до таких дій — це насильство.
● Порно може викликати постійне і неконтрольоване бажання перегляду.
Неможливість відмовитися від перегляду порно, постійна потреба в цьому та заміна справжніх стосунків на відео. Таке трапляється і у дорослих, але діти більш вразливі.
● Якщо хтось надсилає порноконтент в соціальних мережах – заблокуйте користувача
та повідомте дорослих.
Корисні відео для виховної години.
Для дітей 4-7 років https://www.savechild.com.ua/4-7
Для дітей 8-11 років https://www.savechild.com.ua/8-11
Для дітей 12-15 років https://www.savechild.com.ua/12-15
ВЧИТЕЛЯМ ПРО СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ ЩОДО УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ УЧНІВ 1-Х КЛАСІВ
Для створення сприятливих умов щодо успішної адаптації першокласників до умов шкільного навчання бажано дотримуватися таких рекомендацій:
- Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
- Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
- Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.
- Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
- Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
- Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
- Акцентування уваги на успіхах учня, його перемогах.
- Створення ситуацій успіху.
- Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
- Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
- Організація уроків лише на позитивних емоціях.
- Недопустимість ситуацій стресу на уроках.
- Використання ігор, наочності, відповідно до віку дітей.
- Дотримання правила: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить!»
ВЧИТЕЛЯМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
Корисні поради
Для спілкування та налагодження взаємодії з першокласниками в період адаптації (і не тільки!!!) корисним буде дотримуватися таких порад:
- Ставтеся до кожної дитини, як до неповторної, індивідуальної особистості, адже у кожного першокласника свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії.
- Виявляйте терпіння , терпляче відповідайте на всі запитання дитини.
- Дотримуйтесь принципу об’єктивності при оцінці досягнень учня. Оцінюйте діяльність, а не особистість.
- Порівнюйте успішність першокласника не з успішністю інших дітей, а з його власними успіхами, тим, яким учень був вчора, сьогодні, буде завтра.
- Забезпечуйте дитині весь спектр відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатись руками і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.
- Створюйте сприятливі умови, для того, щоб учень зайняв певну позицію серед однолітків, а не перетворився на аутсайдера. Згуртовуйте першокласників.
- Заохочуйте гарну поведінку найчастіше та по можливості ігноруйте провокаційні вчинки дитини.
- Привчайте дітей до самостійності, виховуйте у них уміння доводити розпочате до кінця, знаходити помилки та виправляти їх.
- Постійно використовуйте на уроці ігрові види діяльності, пам’ятаючи про важливість даного виду діяльності в розвитку дитини 6-7-річного віку.
Не забувайте використовувати на уроках слова підтримки для забезпечення позитивної атмосфери:
«Давай спробуємо ще раз».
«У мене теж не одразу все виходило, тому не втрачай надії».
«Я впевнена, що ти можеш».
«Разом ми зможемо».
«Сьогодні вийде краще, ніж учора».
«Навіть, якщо ти помилишся, я допоможу тобі».
«Я вірю в те, що все вийде».
БУЛІНГ,АБО ШКІЛЬНЕ ЦЬКУВАННЯ.
Учителі також можуть бути булерами?
За деякими дослідженнями, лише 4% учнів, що піддавались цькуванню, зверталися по допомогу до вчителя. А у 24,7% випадках саме вчителі виступали ініціаторами булінгу.
Не будемо спрощувати. Не так уже й часто вчитель свідомо знущається з дитини або відкрито нацьковує на неї інших учнів. Багато що може відбуватися підсвідомо і виявлятися на рівні невербальних ознак чи шляхом відсутності реагування, «не помічання», покарання жертви замість агресора.
Учитель теж людина, і його можуть дратувати зовнішність, поведінка чи фізичні вади учня. Це може бути, приміром, яскраво виражена внутрішня незалежність; неслухняність та некерованість; «незручність» у навчанні (гіперактивність, затинання, підвищена сором’язливість); слабкість; плаксивість; хворобливість; затримка психічного розвитку або навпаки високі розумові здібності; інакша раса чи національність; низький рівень достатку; неохайність; недотримання правил гігієни…
У дітей сильно розвинена інтуїція – вони миттєво «зчитують» справжнє (а не на словах) ставлення вчителя до особливої дитини. Це для них може бути знаком, що вчитель «на їх стороні» і що їм за цькування нічого не буде.
Дослідження також доводять, що нерідко вдаються до знущання з дітей ті вчителі, які колись самі (в сім’ї або в навчальному закладі) були жертвами цькувань та принижень. У цьому випадку вчитель потребує окремої психологічної допомоги. Але хай там як, саме вчитель – головний захисник дітей, з яких знущаються. Саме від учителя залежить, наскільки ефективно відбуватиметься боротьба з булінгом.
Чому вчитель іноді потурає цькуванню:
Реально не помічає й не розуміє проблеми та недостатньо обізнаний щодо можливих небезпечних наслідків булінгу і недооцінює міру шкідливого впливу.
Переконаний, що учень «сам винен» або відчуває таке саме роздратування щодо «несхожої» дитини, як і булери.
Помилково вважає, що «діти самі розберуться» і краще не втручатися.
Стає жертвою хитрощів нападника: той знущається з жертви, коли ніхто не бачить, а коли вчитель у класі, провокує жертву на сплеск гніву. Як результат – учитель карає жертву, а не агресора, чим фактично долучається до булінгу.
Колись він сам був жертвою цькування або ж піддається сімейному насиллю зараз і підсвідомо схильний до своєрідного «реваншу» за колишні приниження.
Йому подобається булер, який на відміну від жертви впевнений у собі, симпатичний, краще фізично розвинений і взагалі є улюбленцем учителів.
Має низький рівень кваліфікації чи недостатній досвід, щоб припинити цькування.
Декілька порад учителю:
Завжди пам’ятати, що таке явище, як цькування існує в навчальних закладах усього світу. Різниця тільки в тому, чи не замовчується проблема, наскільки ефективно відбувається профілактика та виявлення конкретних випадків і як швидко відбувається реагування на них.
Пам’ятати, що лідером у дитячому колективі має бути вчитель і тільки вчитель. Це він визначає правила поведінки, цивілізований мирний спосіб вирішення конфліктів, неприпустимість висміювання, знущань і застосування сили. Ніякі «королі» з-поміж учнів не мають перебирати на себе роль «ватажка зграї» і встановлювати свої «правила гри», за якими в колективі пануватимуть первісні інстинкти й тероризування слабших.
Водночас створити у дітей відчуття, що дотримання певних правил поведінки – це їх власний вибір. Розробити разом з ними своєрідний кодекс честі, де буде зафіксована неприпустимість насилля, знущання, викладення в соціальні мережі глузливих відео про однокласників… Правила потім можна красиво оформити, скріпити підписами всіх учнів і вивісити в класі.
У боротьбі з випадками шкільного цькування застосовувати комплексний підхід до розв’язання проблеми, який включає роботу з класом, з колегами, батьківським комітетом та усіма батьками. Проводити окрему індивідуальну роботу наодинці з головними дійовими особами конфлікту та їхніми батьками.
Розібратися в собі, з’ясувати, чи часом жертва булінгу не дратує самого вчителя. За потреби пропрацювати проблему з незалежним психологом.
Не включатися в булінг (часом це відбувається мимоволі) – не виявляти ознак роздратування; не посміхатися, коли дитина потрапляє в кумедну ситуацію; тримати ситуацію під контролем.
Чітко й недвозначно окреслити перед класом свою позицію – і не лише стосовно конкретного випадку, але й щодо явища булінгу загалом.
Називати речі своїми іменами. Пояснювати, наскільки огидним є таке явище, як цькування. Відверто говорити з дітьми, що класний колектив хворий, і потрібно всім разом працювати на його одужання.
Завантажувати дітей цікавими спільними справами. Знаходити в колективній діяльності місце для активності сором’язливих або заляканих дітей.
При плануванні заходів враховувати, чи не потрапить до складної (чи навіть принизливої) ситуації школяр з інвалідністю, з малозабезпеченої сім’ї чи дитина, чия родина знаходиться в складних життєвих обставинах. З огляду на це коригувати план проведення заходу або змінювати його формат.
Долучити до розв’язання проблеми шкільного психолога. Водночас враховувати, що той може не користуватися достатньою довірою з боку дітей, оскільки сприймається як представник шкільної адміністрації. За потреби запросити до роботи з класом незалежних спеціалістів (оптимізація стосунків у колективі, тренінги на згуртування тощо).
Докладати окремих зусиль, щоб підняти самооцінку дітей, які піддавалися цькуванню. Штучно створювати для них ситуації успіху і перемоги.
Організувати групу підтримки для жертви цькування. Запровадити в класі систему шефства над слабшими дітьми.
При роботі з класом не акцентуватися на тому, хто в якій ролі виступав під час конфлікту. Якщо агресор не визнає за собою провини, не наполягати. Працювати з уявними ситуаціями.
Використовувати сучасні методи роботи з колективом: форум-театр, рольові ігри, в котрих програвалися б поведінка агресора, його свити, жертви, спостерігачів.
Читати на виховних годинах зборах реальні історії або оповідання про цькування, передивлятися фільми чи відеосюжети за темою з наступним колективним обговоренням.
Запропонувати учням описати у невеликих творах те, що, на їхню думку, відчуває жертва насилля.
У складних ситуаціях не виключати переведення агресора чи жертви до іншої школи або навіть звернення до правоохоронних органів.
Робити все можливе для покращення загальношкільної атмосфери: сприяти якомога більшій відкритості навчального закладу, прозорості всіх процесів, готовності визнавати помилки й рухатися далі.
Сприяти тому, щоб представники адміністрації школи та весь викладацький склад зрозумів, наскільки проблема булінгу жахлива й небезпечна.
Ініціювати встановлення відеокамер в класах та коридорах навчального закладу, але передусім у місцях, де мали місце епізоди насилля. Це не вияв недовіри до школярів та вчителів, а дієвий спосіб їх захисту.
Якщо не почати лікувати булінг на початкових етапах, то рано чи пізно ця хвороба захопить весь шкільний колектив і цілком імовірно, що наступною жертвою може стати сам учитель.
Не виключено, що згодом ми знову повернемося до цієї теми, щоб поговорити вже про те, як захистити від булінгу самих учителів.
Пам`ятка для вчителів стосовно булінгу
На що треба звернути увагу вчителю, що може бути передвісниками або маркерами цькування у класі:
· занадто підвищена емоційна атмосфера у класі;
· ви помічаєте, що діти припиняють спілкуватися та замовкають при появі поряд вчителя або дорослого;
· спостерігається відокремлення окремих учнів від решти класу;
· у класі сталося «перегрупування» дружніх кіл;
· кардинальна зміна поведінки окремої дитини – як пригнічена, сумна, закрита, так і навпаки – занадто піднесена, жвава, агресивна;
· раптове та нехарактерне зниження шкільної успішності окремої дитини;
· часті хвороби та/або прогули окремої дитини, не притаманні їй до цього часу.
ЯКЩО ВИ ПОМІТИЛИ ЯКІСЬ З ЦИХ ОЗНАК ТА ЗАПІДОЗРИЛИ НЕГАРАЗДИ У ДИТЯЧИХ ВІДНОСИНАХ, ВАРТО ЗВЕРНУТИСЯ ДО ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА ЗА ДОПОМОГОЮ. ПСИХОЛОГИ МАЮТЬ У СВОЄМУ АРСЕНАЛІ МЕТОДИКИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ВИЯВИТИ ЙМОВІРНИХ АБО ВЖЕ ІСНУЮЧИХ УЧАСНИКІВ ЦЬКУВАННЯ.
Що важливо пам’ятати, працюючи з булінгом:
· Цькування – явище групове, одна з форм поведінки групи, тож працювати щодо його подолання треба з усіма членами групи. Окрема робота (виховні бесіди, каральні санкції, корекція з психологом тощо) тільки з жертвою або тільки з агресором призведе до тимчасового результату, але цькування не зупинить.
· Група, яка згуртувалася навколо загальної цікавої мети, не буде цькувати.Гарний приклад – секції у дитячих будинках творчості, компанії однодумців. А от група, яку створили штучно, у якої немає спільної мети, що об’єднує, але є потреба у згуртуванні (а шкільні класи є саме такими групами), обов’язково знайде, проти чого або, скоріш, проти КОГО об’єднатися.
· Діти ніколи не можуть впоратися з булінгом самотужки, це не «пройде саме»!У цьому процесі вкрай необхідне втручання стороннього дорослого – і не одного.
· Важливо розрізняти непопулярність та цькування.Непопулярна дитина може бути без друзів у класі, мало спілкуватися та не «лізти у перші ряди» у громадській діяльності. Цькування може маскуватися під непопулярність, але коли дитина потерпає від насильства, психологічного або фізичного, сумнівів не має бути.
Що потрібно робити, коли виявлено цькування:
· Припинити процес насильства та достеменно визначити, що трапилося, коли, де, хто учасники, свідки, скільки часу триває тощо.
· Повідомити про ситуацію дирекцію школи та батьків учасників булінгу. По-перше, ситуація серйозна, до неї залучено багато дійових осіб, існують ймовірні тяжкі наслідки, тож вирішувати цю проблему повинні усі разом. А по-друге, нещодавно прийнятий закон України № 8584 щодо подолання булінгу передбачає адміністративну відповідальність усіх дієздатних осіб, які брали участь у цькуванні або які нічого не зробили для його припинення.
· Звернутися по допомогу до інших спеціалістів – психолога, соціального робітника, медіатора, експерта та інше.
· Разом з батьками, дирекцією школи, іншими спеціалістами (психолог, соціальний робітник, медіатор тощо) визначити та реалізувати заходи з підтримки постраждалого – надання медичної та психологічної допомоги, тимчасове невідвідування шкільних занять, переведення до іншого класу та інше.
· Разом з дирекцією, батьками дитини-агресора та іншими спеціалістами (психолог, соціальний робітник, медіатор) визначити і застосувати дисциплінарні та виховні заходи щодо дитини-агресора. Це може бути бесіда, зауваження, догана, подальше спостереження та надання психологічної допомоги.
· Провести з класом бесіду щодо цькування у колективі.
Але!
ПРИВСЕЛЮДНО НЕ МОЖНА НАЗИВАТИ СКРИВДЖЕНУ ДИТИНУ ЖЕРТВОЮ, А ЇЇ КРИВДНИКА – АГРЕСОРОМ! ЦЕ ТІЛЬКИ ПІДТВЕРДИТЬ «ПРАВОТУ» СИТУАЦІЇ, РОЛЕЙ ЇЇ УЧАСНИКІВ ТА ЇХ ДІЙ.
Тобто агресор отримає підтвердження того, що він домігся того, заради чого і здійснював цькування. А жертва отримає чергове, та ще й привселюдне, приниження. Бесіди щодо з’ясування обставин, виховні бесіди тощо треба проводити або в дуже вузькому колі людей, або наодинці. Важливо залучити дітей до обговорення цієї теми, разом виробити план дій щодо подолання булінгу у класі.
· Провести батьківські збори, присвячені темі цькування. Надати батькам інформацію про булінг (причини виникнення, дійові особи, сигнали про наявність, наслідки та інше), що допоможе їм попереджати або визначати явище цькування.
· Коли гостра стадія процесу минула, впроваджуються кроки, що забезпечать у колективі атмосферу поваги та толерантності, упорядкують поведінку дітей.
Важливо розробити, можливо разом з учнями, класну збірку правил або Кодекс поведінки, що буде визначати прийнятні та недопустимі види поведінки у класі та школі.Корисним для учнів буде періодично обговорювати та розбирати, чи вдається їм дотримуватись цього Кодексу, що заважає або допомагає і т. д.
Залучення всього колективу до якоїсь спільної справи, що буде об’єднувати всіх, згуртовувати. Важливо підібрати таку справу, до якої були би залучені УСІучні. Або це може бути декілька справ чи заходів, де у різних сферах будуть брати участь УСІ! Щоб кожен учень зміг відчути себе корисним для інших, мав визнання у чомусь своєму, мав змогу показати себе.
Проведення разом з психологом або соціальним педагогом різноманітних вправ та ігор для формування у колективі почуття згуртованості, доброзичливості, толерантності, довіри, взаємоповаги тощо.
Як бачите, протидіяти булінгу складно та довго. Це потребує великих зусиль, займає багато часу, а результат можна побачити не одразу. І подолавши наслідки конкретної ситуації, не можна думати, що цькування не повториться.
Головне у боротьбі з булінгом – постійна профілактична діяльність, швидке реагування та подолання найменших проявів та зародків цькування.